ОСНОВНІ АСТРОНОМІЧНІ ТЕРМІНИ

Абсолютна зоряна величина — зоряна величина зорі, яку вона б мала під час її спостереження зі стандартної відстані в 10 пк.

Абсолютно чорне тіло — тіло, що поглинає все електромаг­нітне випромінювання, яке падає на нього, і саме випромінює кількість енергії, яка залежить тільки від його температури, а спектральний розподіл випромінювання підкоряється закону Планка.

Азимут — кут між площиною небесного меридіана та пло­щиною, що проходить через зеніт та світило, відлічується від півдня на захід; вимірюється відповідною дугою математично­го горизонту.

Активна галактика — галактика, у ядрі якої відбуваються процеси з потужним виділенням енергії (подекуди вибухового характеру) у вигляді нетеплового випромінювання в неперерв­ному спектрі та теплового в лініях випромінювання.

Альбедо — відношення кількості відбитої видимою поверх­нею планети енергії до кількості енергії, що впала на планету від Сонця.

Антропний принцип — існування певної сукупності фізич­них та астрофізичних властивостей всесвіту, необхідних для якісної еволюції матерії — появи атомів та молекул, а цим ор­ганічного та розумного життя, зокрема появи людини.

Апогей — най віддаленіша від Землі точка орбіти Місяця або ШСЗ.

Астероїд (мала планета) — тіло Сонячної системи розмі­ром від одиниць до сотень кілометрів, здебільшого неправиль­ної форми.

Астероїди, що зближуються із Землею (АЗЗ),— астероїди, у яких найменша відстань між орбітами Землі та астероїда не перевищує 30 млн км; є імовірність зіткнення таких астероїдів із Землею, що матиме катастрофічні наслідки (астероїдна не­безпека).

Астрометрія — розділ астрономії, що займається вимірю­ванням положень небесних тіл і побудовою систем координат у космосі.

Астрономія — наука, що вивчає рух, будову та еволюцію небесних тіл, їхніх систем та Всесвіту в цілому.

Астрофізика — розділ астрономії, що вивчає фізич­ну будову та еволюцію небесних тіл і фізичні процеси, які їх зумовлюють.

Атмосфера (планети) — газово-аерозольна оболонка плане­ти (аерозолі — краплини рідини та частинки пилу в атмосфері планети).

Афелій — найвіддаленіша від Сонця точка орбіти тіла Со­нячної системи, що є супутником Сонця.

Білий карлик — маломасивна зоря (М<1,2 Мф) на кінце­вій стадії еволюції, світить завдяки остиганню, має високу тем­пературу поверхні, але малі розміри.

Блакитний гігант — масивна зоря високої світності, що на­лежить до головної послідовності.

Важка компонента (у Сонячній системі) — частина речови­ни Сонячної системи, що на будь-якій відстані від Сонця пере­буває у твердому стані (метали, силікати).

Велика піввісь орбіти — відрізок, що з’єднує центр еліп­тичної орбіти з однією з більш віддалених її вершин (її довжи­на є середньою відстанню тіла на еліптичній орбіті до притягу-вального центра, що міститься у фокусі орбіти).

Велика Червона Пляма — стійке вихрове утворення в ат­мосфері Юпітера.

Велике протистояння Марса — протистояння Марса, коли він знаходиться поблизу перигелію своєї орбіти, тобто на най­ближчій відстані від Землі.

Великомасштабна структура Всесвіту — утворення галак­тиками та скупченнями галактик комірчастої структури з роз­міром комірок у кілька сотень мільйонів мегапарсек і однорід­ність та ізотропність Всесвіту в більших масштабах.

Випромінювальна здатність — кількість енергії, що її ви­промінює одиниця поверхні тіла в одиницю часу на певній до­вжині хвилі (частоті).

Відкрита модель Всесвіту — модель Всесвіту із середньою густиною речовини, що дорівнює критичній або менша від неї, у цій моделі Всесвіт має необмежений розмір і необмежено роз­ширюється (має нульову або від’ємну кривизну простору-часу).

Візуально-подвійні зорі — системи, подвійність яких уста­новлюється безпосередніми телескопічними спостереженнями.

Всесвіт — це навколишній світ з усіма видами речовини та випромінювання, що розвивається в просторі та часі.

Всесвітній час (UT) — середній сонячний час на нульово­му (Гринвіцькому) меридіані (прийнятий за аргумент в астро­номічних календарях та щорічниках).

Вузол орбіти — точка перетину орбіти з основною площи­ною системи координат (найчастіше екліптикою, небесним екватором).

Газова компонента (у Сонячній системі) — частина речови­ни Сонячної системи, що на будь-якій відстані від Сонця пере­буває в газоподібному стані (водень та гелій).

Газові туманності — скупчення газу та пилу в міжзоряному просторі з переважною кількістю газу.

Газовий хвіст — хвіст комети, у якому переважає газ.

Галактика — 1) галактика, до якої належать Сонце й Со­нячна система; 2) гравітаційно пов’язана система із зір, планет та міжзоряного середовища.

Галактична площина — середня площина Галактики, у пе­ретині з небесною сферою дає велике коло, яке проходить через Чумацький Шлях.

Галактичне гало — зовнішня розріджена оболонка зі ста­рих зір та кулястих скупчень, яка оточує власне галактику.

Галактичне ядро — масивне згущення речовини в центрі га­лактики, яке є джерелом короткохвильового, інфрачервоного та радіовипромінювання й містить масивну чорну діру.

Галактичний рік — період обертання Сонця навколо центра Галактики (210 млн років).

Геостаціонарний супутник — штучний супутник Землі, що рухається в площині земного екватора з періодом обертання.

який дорівнює одній добі, і постійно знаходиться в зеніті певної точки на екваторі Землі.

Годинний кут — кут між площиною небесного меридіана та площиною, що проходить через полюс світу та світило, відлічу­ється від півдня на захід; вимірюється відповідною дугою не­бесного екватора.

Головна послідовність — сукупність зір, джерелом енер­гії яких с реакція перетворення водню в гелій; на діаграмі «спектр — світність» займає смугу приблизно по діагоналі з лі­вого верхнього кута до правого нижнього.

Головний пояс астероїдів — сукупність астероїдів, що руха­ються між орбітами Марса та Юпітера.

Горизонтальний паралакс — кут, під яким видно зі спосте­режуваного тіла Сонячної системи екваторіал ьний радіус Землі.

Гравітаційний колапс — стиснення речовини під дією влас­ної сили тяжіння.

Гравітаційний парадокс — невизначеність сили тяжіння, що діє з боку всіх мас Всесвіту в моделі нескінченного ньюто-нівського всесвіту.

Григоріанський календар — календар, у якому, на відміну від юліанського, роки із цілим числом сотень, кількість яких не ділиться без остачі на 4, не є високосними (це компенсує роз­біжність між середньою довжиною юліанського року (365,25 доби) і точною довжиною року, що менша на 11 хвилин).

Дефект маси — різниця між масою чотирьох протонів та масою ядра Гелію, під час утворення ядра Гелію із цих протонів відповідна їй енергія виноситься електромагнітним та нейтрин­ним випромінюваннями.

Діаграма «спектр — світність» (діаграма Герцшпрунга — Рессела) — діаграма, на якій положення зорі визначається її спектральним класом (із фізичної точки зору — температурою її фотосфери) та світністю (або абсолютною зоряною величиною) і залежить від її маси та класу світності зорі.

Друга космічна швидкість — найменша швидкість, одер­жавши яку на поверхні небесного тіла, матеріальна точка мо­же подолати його силу тяжіння й віддалитися в нескінченність.

Закон Віна — обернено пропорційна залежність від темпе­ратури довжини хвилі, на якій абсолютно чорне тіло випромі­нює найбільшу кількість енергії.

Закон Габбла — пропорційність між швидкістю віддалення позагалактичних об’єктів та відстанню до них.

Закон Кірхгофа — закон, за яким відношення випроміню­вальної здатності тіла до його поглинальної здатності не зале­жить від природи тіла, а є універсальною функцією довжини хвилі (частоти) та температури тіла (функцією Планка).

Закон Планка — закон, який описує спектральний розпо­діл випромінювання абсолютно чорного тіла, тобто залежність кількості випромінюваної енергії від частоти або довжини хви­лі випромінювання. Цей розподіл має один максимум, значен­ня й положення якого залежать від температури (якщо довжи­на хвилі прямує до нуля або нескінченно зростає, кількість випромінюваної енергії прямує до нуля).

Закон Стефана — Больцмана — закон, що визначає повну кількість енергії, яку випромінює одиниця поверхні абсолют­но чорного тіла, ця кількість пропорційна четвертому степеню температури.

Закони Кеплера — закони руху в задачі двох тіл, тобто руху однієї матеріальної точки під дією сили тяжіння іншої (або сфе­рично-симетричного тіла). Перший закон Кеплера: орбітоює ко­нічний переріз (коло, еліпс, парабола, гіпербола), в одному з фо­кусів якого знаходиться притягувальний центр, а також пряма. Другий закон: площа сектора, яку описує радіус-вектор точки, є пропорційною часу. Третій закон: квадрат періоду обертання при еліптичному (коловому) русі є пропорційним кубу великої півосі (радіуса) та обернено пропорційним сумі мас точок.

Закони теплового випромінювання (закони Віна, Кірхгофа, Планка та Стефана—Больцмана) — закони, що описують теплове випромінювання тіла, яке знаходиться у стані термоди­намічної рівноваги з випромінюванням.

Закрита модель Всесвіту — модель Всесвіту із середньою густиною речовини, більшою від критичної; у цій моделі Все­світ мас додатну кривизну простору-часу, обмежений розмір.

Залізні метеорити — метеорити, що складаються в основно­му із заліза та нікелю.

Затемнення Місяця — проходження Місяця крізь тінь та півтінь Землі, що утворюються при освітленні її Сонцем.

Затемнення Сонця — проходження Місяця між Землею та Сонцем, при якому Місяць повністю або частково закриває Сонце.

Затемнювано-змінні зорі — подвійна система, сумарний блиск якої періодично змінюється внаслідок затемнень одного компонента іншим.

Затемнювано-подвійні зорі — подвійна система, подвій­ність якої встановлюється за періодичною зміною сумарного блиску внаслідок затемнень одного компонента іншим.

Збурений рух — рух матеріальної точки під дією сили тя­жіння іншої матеріальної точки та деяких відносно малих сил.

Зеніт — точка перетину прямовисної лінії з небесною сферою.

Зенітна відстань — кутова відстань світила від зеніту (або величина відповідної дуги на небесній сфері), яка доповнює ви­соту світила до 90°.

Зодіак —  кільцева смуга сузір’їв, через які проходить

екліптика.

Зони хмар — хмарові утворення, паралельні екватору пла­нет-гігантів, світліші, ніж сусідні.

Зоря (зірка) — космічне тіло, у надрах якого відбуваються або відбувалися термоядерні реакції, за рахунок енергії яких воно світиться, і яке еволюціонує внаслідок зміни типу або при­пинення термоядерних реакцій.

Зоряний час — час у межах доби, що вимірюється годинним кутом точки весняного рівнодення.

Еволюційні треки — шляхи переміщення зір на діаграмі «спектр — світність» при їх переході від одного етапу еволюції до наступного (з одного класу світності до іншого) у разі зміни типу термоядерних реакцій або їх припинення.

Екліптика — велике коло небесної сфери, по якому відбува­ється річний рух Сонця.

Ексцентриситет орбіти — відношення фокусної відстані (відстані від фокуса орбіти до її центра) до довжини великої пів­осі орбіти (міра відмінності еліпса від кола).

Еліптична галактика — галактика, що має форму еліпсоїда обертання (має співвідношення осей від 1 до 0,3).

Елонгація — положення Меркурія або Венери, у яких вони мають найбільше кутове віддалення від Сонця.

Ефективна температура — температура видимої поверхні небесного тіла, яку б вона мала, якби була абсолютно чорним тілом.

Єдина теорія фізичних взаємодій (єдина теорія поля) —створювана зараз загальна фізична теорія, яка має з’ясувати, як, чому і за яких умов з’являється та зникає різниця між чо­тирма основними видами фізичних взаємодій; потрібна для розглядання процесів у ранньому Всесвіті в його надщільному й надгарячому стані та розуміння подальшої фізичної еволюції Всесвіту.

Інфляційна стадія — початкова стадія еволюції Всесвіту, на якій його розширення визначалося енергією фізичного ваку­уму й відбувалося за показниковим законом.

Істинний сонячний час — час у межах доби, що вимірюєть­ся годинним кутом центра диска Сонця.

Календар — система відліку великих проміжків часу (у ро­ках, місяцях та добах).

Кам’яні метеорити — метеорити, що складаються в основ­ному із силікатів.

Квазар — зореподібне позагалактичне джерело радіо-, оптичного та інфрачервоного випромінювання.

Кільця (планет) — кільцеподібні утворення складної струк­тури з метеорної речовини (каменів, льоду та пилу) навколо планет- гігантів.

Класи світності — групи зір, що знаходяться на певній ста­дії еволюції й займають певні ділянки на діаграмі «спектр — світність».

Колова швидкість — швидкість, яку повинна мати матері­альна точка в напрямку, перпендикулярному до радіуса, щоб рухатися по коловій орбіті.

Кома — газово-пилова оболонка комети, що утворюється під час наближення комети до Сонця.

Комета — мале тіло Сонячної системи, що складається із силікатної та льодяної компонент, під час наближення до Сон­ця за рахунок випаровування льодяної компоненти та руйну­вання силікатної компоненти твердого тіла (ядра) комети утво­рюються кома (атмосфера) і хвіст комети.

Конфігурації планет — певні відносні положення планети. Землі та Сонця (сполучення, елонгації та протистояння).

Кора — зовнішня оболонка твердотільної планети, що утво­рюється виділенням із мантії найбільш легких та легкоплавних порід.

Корона — зовнішня частина атмосфери Сонця (до 10Ro), що утворюється потоками частинок сонячного вітру, може спосте­рігатися під час повних сонячних затемнень.

Космологічний принцип — поширення на весь Всесвіт влас­тивостей однорідності та ізотропності Метагалактики (у достат­ньо великих масштабах), установлених астрономічними спо­стереженнями.

Космологія — розділ астрономії, що вивчає будову та ево­люцію Всесвіту на підставі астрономічних спостережень і за­гальних законів фізики.

Кратер (метеоритний) — утворення кільцевої структури, що виникає на поверхнях планет та їхніх супутників під час па­діння астероїдних і метеорних тіл.

Критична густина — значення густини енергії, що зале­жить від гравітаційної сталої та сталої Габбла й визначає ха­рактер моделі Всесвіту та знак кривизни простору.

Кульмінація (к.) — перетин світилом у його добовому русі небесного меридіана; верхня к.— зенітна відстань світила най­менша, нижня к.— зенітна відстань найбільша.

Кулясте зоряне скупчення — скупчення зір, що має форму кулі й налічує сотні тисяч зір.

Літосфера — зовнішня, відносно рухома оболонка твердо-тільної планети, яка містить кору та частину верхньої мантії.

Льодяна компонента (у Сонячній системі) — частина речо­вини Сонячної системи, яка залежно від відстані до Сонця мо­же бути в будь-якому агрегатному стані (вода, вуглекислий газ, метан, аміак).

Магелланові Хмари — карликові галактики, супутники на­шої Галактики, які видно лише в Південній півкулі Землі.

Магнітна буря — збурення магнітного поля Землі внаслідок його взаємодії із сонячним вітром.

Магнітосфера — частина навколопланетного простору, у якій рух заряджених частинок визначається магнітним по­лем планети.

Мантія — основна оболонка планети (тверда у планет земної групи та рідка у планет-гігантів), виділенням з якої більш лег­ких порід утворюється кора, а більш важких — ядро планети.

Математичний горизонт — велике коло на небесній сфері, площина якого перпендикулярна до прямовисної лінії.

Межа Роша — така відстань від планети, що її великий су­путник, який знаходиться ближче до планети, буде розірваний припливними силами.

Метагалактика — охоплена спостереженнями частина Всесвіту.

Метеор — явище руйнування метеорного тіла, що увійшло в атмосферу Землі, супроводжується світінням та утворенням йонізованого сліду (на висоті 80— 110 км).

Метеорне тіло — каміння та пилові частинки, що рухають­ся за геліоцентричними орбітами і, входячи в атмосферу Землі, викликають явище метеора.

Метеорний дощ — явище входження в атмосферу Землі ве­ликої кількості метеорних тіл, коли Земля перетинає метеор­ний рій.

Метеорити — метеорні тіла, що зіткнулися із Землею, але не повністю зруйнувалися під час проходження земної атмосфе­ри й упали на поверхню Землі.

Місцева група галактик — група з майже 40 галактик, близьких до нашої Галактики (з яких тільки наша Галактика та Туманність Андромеди — гігантські спіральні галактики, більшість інших — це карликові галактики).

Місцевий час — середній сонячний час на даному меридіа­ні Землі (дорівнює: Тм =UT + X , де X —довгота (у часовій мірі), або Тм = Тп -N +Я , де N — номер годинного поясу, аГп — по­ясний час).

Місячне море — частина місячної поверхні зі зниженою від­бивною здатністю, утворена внаслідок виливання лави з надр Місяця.

Множинність всесвітів — уявлення про існування багатьох всесвітів, що виникають з одного всеосяжного квантового Все­світу й можуть мати різні фундаментальні фізичні властивос­ті (виникло на підставі розгляду проблеми походження нашого Всесвіту в рамках ідей єдиної теорії фізичних взаємодій).

Наднова зоря — явище спалаху зорі, під час якого її блиск збільшується на 18 — 20′”, більша частина речовини зорі розлі­тається, утворюючи газову туманність, яка поступово розши­рюється, а ядро зорі, стискаючись, перетворюється на нейтрон­ну зорю або чорну діру.

Небесна механіка — розділ астрономії, що вивчає рух не­бесних тіл та їхніх систем.

Небесна сфера — сфера довільного радіуса з центром у місці перебування спостерігача, на яку проектуються спостережува­ні на небі об’єкти.

Небесний екватор — велике коло на небесній сфері, пара­лельне екватору Землі.

Небесний меридіан — велике коло, що проходить через по­люс світу та зеніт.

Незбурений рух — рух матеріальної точки під дією си­ли тяжіння іншої матеріальної точки, підкоряється законам Кеплера.

Нейтронна зоря — зоря проміжної маси в кінцевій стадії ево­люції (1,2 М0 <М <(3-6)М0), під час гравітаційного стиснення якої всі протонно-електронні пари перетворилися на нейтрони.

Неправильна галактика — невелика галактика, що має не­правильну форму.

Нетеплове випромінювання — електромагнітне випромі­нювання (у радіодіапазоні), що виникає під час прискореного руху заряджених частинок у магнітному полі; циклотронне — якщо швидкість частинок значно менша від швидкості світ­ла (нерелятивістські частинки), синхротронне — якщо швид­кість частинок є зіставною зі швидкістю світла (релятивістські частинки).

Нова зоря — компонент тісної подвійної системи, блиск якого раптово збільшується на 7 — 15w під час скидання речо­вини її поверхневих шарів унаслідок перетікання на неї речо­вини з іншого компонента (яким є зоря-карлик пізнього спек­трального класу) і виникнення тимчасових ядерних реакцій у поверхневих шарах зорі.

Новий Місяць — конфігурація Місяця, за якої увечері із Землі видно найвужчий серп світила (коли Місяць знаходиться майже поміж Землею та Сонцем).

Озоновий шар — шар озону (03) в атмосфері Землі, який утворюється внаслідок дисоціації молекулярного кисню під час поглинання короткохвильового та корпускулярного випромі­нювання Сонця й захищає поверхню Землі від цього випромі­нювання.

Орбіта — траєкторія небесного тіла в його русі навколо при-тягувального центра.

Остання чверть — конфігурація Місяця між повним та но­вим Місяцем, за якої Сонце освітлює половину видимого із Зем­лі боку супутника Землі.

Парадокс теплової смерті — суперечність між спостереж­ною структурою Всесвіту і безструктурним рівноважним ста­ном, якого мав би набути Всесвіт унаслідок дії другого принци­пу термодинаміки за нескінченний час свого існування в моделі нескінченного ньютонівського всесвіту.

Парниковий ефект — підвищення температури поверхні та нижньої атмосфери планети за рахунок енергії, що її випромі­нює в інфрачервоній ділянці спектра поверхня планети й по­глинає та частково випромінює вниз атмосфера планети (ство­рюється насамперед вуглекислим газом та водяною парою).

Парсек (пк) — відстань, із якої велику піввісь земної орбіти видно під кутом в 1″, дорівнює 206 265 а. о.=3,08-ІО18 км.

Перигей  —   найближча до  Землі точка орбіти  Місяця або штучного супутника Землі (ШСЗ).

Перигелій — найближча до Сонця точка орбіти тіла Соняч­ної системи, що є супутником Сонця.

Перша космічна швидкість — швидкість, одержавши яку в напрямку, перпендикулярному до радіуса, матеріальна точка

може стати штучним супутником небесного тіла на коловій ор­біті з радіусом, що дорівнює радіусу цього тіла.

Перша чверть — конфігурація Місяця між новим та повним Місяцем, за якої Сонцем освітлена половина видимого із Землі боку супутника.

Пилові туманності — скупчення газу та пилу в міжзоряно­му просторі з підвищеною кількістю пилу.

Пиловий хвіст — хвіст комети, у якому переважають пило­ві частинки.

Півтінь — частина простору за Землею, де під час місячного затемнення світло Сонця ослаблене, тому що частина сонячного диска закрита Землею.

Плазма — нейтральна в цілому суміш заряджених части­нок (електронів та йонів), суттєвим чином взаємодіє з магніт­ним полем.

Планета — космічне тіло, що містить речовину в конденсо­ваному стані та еволюціонує внаслідок гравітаційної диферен­ціації речовини.

Планетарна туманність — кільцеподібна газова туманність, що утворюється під час скидання червоним гігантом своєї обо­лонки й перетворення його ядра на білий карлик.

Планети-гіганти — більш віддалені від Сонця планети ве­ликого розміру, які містять речовину переважно в рідкому ста­ні (Юпітер і Сатурн — водень та гелій, Уран і Нептун— льодяну компоненту) і мають протяжні атмосфери та тверді силікат­ні ядра.

Планети земної групи — чотири відносно невеликі най­ближчі до Сонця планети, основна частина речовини яких пере­буває у твердому стані.

Поглинальна здатність — відношення енергії, яку погли­нає тіло, до енергії, яка впала на нього (доповнює альбедо до одиниці).

Позасонячні планети (екзопланети) — планети біля інших зір (існування таких планет установлено останнім часом в основ­ному за допомогою точних вимірювань тієї складової промене­вої швидкості зорі, що зумовлена її рухом навколо центра мас системи під дією планет).

Полюс світу — точка перетину небесної сфери з віссю сві­ту — прямою, що проходить через центр небесної сфери перпен­дикулярно до площини небесного екватора.

Полярні кола — земні паралелі (<р = ±66,5°), на яких Сонце лише один раз на рік (у день зимового сонцестояння) не сходить та один раз (у день літнього сонцестояння) не заходить.

Полярні шапки — утворення в полярних ділянках Марса та полярних і помірних ділянках Землі, які збільшуються взимку та зменшуються влітку (на Марсі — із твердої вуглекислоти та водяного льоду, на Землі — із водяного льоду та снігу).

Пояси хмар — хмарові утворення, паралельні екватору пла-нет-гігантів, темніші, ніж сусідні.

Пояс Койпера (зовнішній пояс астероїдів) — сукупність астероїдів, що рухаються в районі орбіти Плутона та поза її межами.

Поясний час — середній сонячний час на середньому мери­діані даного годинного поясу (дорівнює Та = UT +N11, де N — но­мер годинного поясу), цей час приймається однаковим для всьо­го годинного поясу.

Припливні явища — зміщення речовини океану, атмосфе­ри або твердого тіла Землі під впливом різниці сил тяжіння, що діють з боку Місяця та Сонця на даний елемент речовини та центр мас Землі.

Протистояння — положення планети, коли її кутова від­стань від Сонця найближча до 180° (Земля знаходиться між Сонцем та планетою).

Пряме сходження — кут між площинами, які проходять че­рез полюс світу та точку весняного рівнодення й через полюс світу та світило, відлічується в напрямку річного руху Сонця; вимірюється відповідною дугою небесного екватора.

Пульсар — нейтронна зоря, що є джерелом періодичного ім­пульсного радіовипромінювання.

Радіотелескоп — інструмент для приймання та реєстрації радіовипромінювання від небесних об’єктів.

Реголіт — відносно пухкий поверхневий шар Місяця (та інших без атмосфер них тіл Сонячної системи), перероблений

бомбардуванням поверхні метеоритами та корпускулярним ви­промінюванням Сонця.

Реліктове (фонове мікрохвильове) випромінювання — пер­винне електромагнітне випромінювання, що залишилося від попередніх етапів еволюції Всесвіту (коли випромінювання пе­ребувало в термодинамічній рівновазі з речовиною; воно має майже ізотропний тепловий характер, зараз має температуру 2,7 К з максимумом інтенсивності на довжині хвилі в 1,1 мм).

Рефлектор — телескоп, у якому випромінювання фокусу­ється завдяки його відбиттю від дзеркала певної форми.

Рефрактор — телескоп, у якому випромінювання небесного об’єкта фокусується завдяки його заломленню в одній або кіль­кох лінзах об’єктива.

Рівнодення — момент часу, коли Сонце у своєму річному русі перетинає небесний екватор; у відповідну добу день при­близно дорівнює ночі: весняне рівнодення — 21 березня, осін­нє — 23 вересня.

Річний паралакс — кут, під яким із зорі видно велику пів­вісь земної орбіти.

Роздільна здатність — найменша кутова відстань між дво­ма точковими об’єктами, які можна побачити в даний оптичний прилад як окремі об’єкти (для ідеального приладу визначається хвильовою природою світла — дифракцією, практично для ма­лих телескопів — якістю їхньої оптики та турбулентною неста­більністю земної атмосфери, для великих телескопів — тільки станом атмосфери).

Розсіяне зоряне скупчення — скупчення в просторі зір, по­єднаних загальним походженням, має неправильну форму й на­лічує десятки або сотні зір.

Сарос — період (у 18 років і 10 діб) повторення затемнень (визначається періодом обертання лінії вузлів місячної орбіти під збурюючим впливом Сонця).

Світловий рік — відстань, яку проходить у вакуумі світло за один рік, дорівнює 0,307 пк = 9,51013 км.

Світність — кількість енергії, що її випромінює зоря в оди­ницю часу.

Середній сонячний час — час у межах доби, що вимірюється за допомогою середнього Сонця, уявної точки, яка пересуваєть­ся у своєму річному русі рівномірно по небесному екватору; до­рівнює годинному куту середнього Сонця, збільшеному на 12ft.

Сидеричний період — період обертання небесного тіла по його орбіті (відносно зір).

Синодичний період — найменший проміжок часу між дво­ма однойменними конфігураціями планети або двома однако­вими фазами Місяця.

Смуги хмар — хмарові утворення, паралельні екватору пла-нет-гігантів, темніші, ніж сусідні.

Сонцестояння (с.) — момент часу, коли Сонце мас найбіль­ше (літнє с.) і найменше (зимове с.) схилення, у Північній пів­кулі Землі в літнє с. (22 червня) день найдовший, у зимове с. (21 грудня) — найкоротший.

Сонячна стала — кількість енергії, що приходить від Сонця за одиницю часу на одиничну площадку, перпендикулярну до сонячних променів, на відстані в 1 а. о. (1,36 кВт/м2).

Сонячний вітер — потік (переважно електронів та прото­нів), що йде від Сонця внаслідок розширення сонячної корони, збільшується в максимумі сонячної активності, особливо після хромосферних спалахів, досягає Землі за 1—3 доби.

Сонячні нейтрино (с. н.) — нейтрино, що виникають в ядрі Сонця під час термоядерних реакцій перетворення протонів у ядра Гелію й випромінюються в навколосонячний простір; проблему с. н. (вона полягала в тому, що не було пояснено роз­ходження між розрахунковим та спостережним потоками с. н.) розв’язано після доказу існування нейтринних осциляцій.

Сонячні плями — темні утворення зі зниженою температу­рою у фотосфері Сонця, у яких частина теплової енергії пере­йшла в енергію магнітного поля.

Сполучення — положення планети, коли вона має наймен­ше кутове віддалення від Сонця (нижнє — коли планета знахо­диться між Землею та Сонцем, верхнє — коли Сонце знаходить­ся між Землею та планетою).

Спектр — розподіл за довжиною хвилі або частотою енергії, яку випромінює або відбиває небесне тіло (має неперервну скла­дову (приблизно планківського типу), на яку накладаються

лінійчасті спектри поглинання та випромінювання, що утворю­ються при поглинанні або випромінюванні певних порцій енер­гії атомами та молекулами речовини поверхневих шарів небес­ного тіла).

Спектральна класифікація — поділ зір на групи за темпе­ратурою фотосфери, а відтак і світністю (у межах певного класу світності), зовнішня ознака певного спектрального класу — на­явність у спектрі ліній тих елементів, що виникають за відпо­відної температури.

Спектрально-подвійні зорі — системи, подвійність яких установлюється за періодичним зсувом спектральних ліній у їх­ніх спектрах унаслідок орбітального руху компонент навколо їхнього центра мас.

Спектральний аналіз — визначення наявності та вмісту хі­мічних елементів у речовині поверхневих шарів небесного тіла за наявністю та інтенсивністю в його лінійчастому спектрі спек­тральних ліній, притаманних даному елементу.

Спіральна галактика — гігантська галактика, у якій поши­рюються хвилі густини, що надають галактиці структуру з ядра та двох або більше спіралей.

Стадія випромінювання — стадія еволюції Всесвіту, у якій на темп його розширення впливала енергія випромінювання (змінювала інфляційну стадію й передувала стадії речовини).

Стадія речовини — теперішня стадія еволюції Всесві­ту, у якій на темп його розширення суттєво впливає енергія речовини.

Стала Габбла — сучасне значення параметра Габбла, який є коефіцієнтом пропорційності між швидкістю позагаиактич-ного об’єкта, що віддаляється від спостерігача внаслідок роз­ширення Всесвіту, та відстанню до цього об’єкта.

Субзоря (коричневий карлик) — космічне тіло, що має ма­су, проміжну між масами планет та зір, і світить за рахунок енергії, накопиченої під час його утворення внаслідок гравіта­ційного стиснення.

Схилення — кутова відстань світила від небесного екватора (або відповідна їй дуга на небесній сфері).

Телескоп — оптичний прилад, який фокусує випроміню­вання, що приходить від небесного об’єкта, з метою збільшення

створюваної цим об’єктом освітленості, збільшення зображен­ня об’єкта та визначення напрямку на нього.

Термінатор — межа між освітленою та неосвітленою Сон­цем частинами видимого диска Місяця або планети (має форму півеліпса).

Термоядерні реакції — реакції синтезу ядер більш важких елементів із більш легких (насамперед ядер Гелію з протонів), що відбуваються в центральних частинах зір і є джерелом їх­ньої енергії.

Точка весняного рівнодення — точка перетину екліптики з небесним екватором, у якій Сонце у своєму річному русі пере­ходить із Південної півкулі небесної сфери в Північну.

Точки лібрації— точки відносної рівноваги в обмеженій за­дачі трьох тіл. Цих точок усього п’ять: три прямолінійні та дві трикутні.

Третя космічна швидкість — найменша швидкість, одер­жавши яку відносно планети в напрямку її руху, матеріальна точка може покинути Сонячну систему й віддалитися від неї у нескінченність.

Тропіки — земні паралелі (<р = ±23,5°), на яких Сонце тіль­ки один раз на рік (у день літнього сонцестояння) кульмінує в зеніті.

Троянці — групи астероїдів, що рухаються по орбіті Юпі­тера поблизу трикутних точок лібрації (точок відносної рівно­ваги) Юпітера та Сонця; їх названо іменами героїв Гомерової «Іліади».

Фази (Місяця або планети) — різні форми освітленої части­ни видимого диска, які бачить спостерігач на Землі (кількісно визначаються відношенням ширини освітленої частини диска до його діаметра).

Фізичний вакуум — стан матерії, у якому час життя еле­ментарних частинок визначається співвідношенням невизна-ченостей; у збудженому стані спричиняє від’ємний тиск, що викликає експоненціальний характер розширення Всесвіту на інфляційній стадії його еволюції.

Фізично-змінні зорі — зорі, що змінюють свою світність завдяки певним фізичним процесам, які в них відбуваються.

Фотометричний парадокс — відсутність середньої яскра­вості неба, зіставної з яскравістю сонячного диска, яка б мала бути в моделі нескінченного ньютонівського всесвіту.

Фотосфера — поверхневий шар зорі, з якого до нас прихо­дить випромінювання в її неперервному спектрі.

Хмара Оорта — гіпотетичне скупчення кометних ядер на відстані приблизно 100 тис а. о., окремі з яких під впливом гра­вітаційних збурень проникають у внутрішню частину Сонячної системи й утворюють явище комети.

Хромосфера — частина атмосфери Сонця, у якій переваж­но утворюються лінійчастий спектр Сонця та яку можна бачити в час повних сонячних затемнень у вигляді кольорового обідка навколо Сонця.

Хромосферний спалах — найпотужніший вияв сонячної активності, який супроводжується короткочасним (від хвилин до годин) збільшенням яскравості окремої ділянки хромосфе­ри, збільшенням потоку корпускулярного, короткохвильово­го та радіовипромінювання Сонця за рахунок енергії магніт­ного поля в місцях зближення магнітних полів протилежної по­лярності.

Цефеїди — пульсуючі змінні зорі, що змінюють свій блиск унаслідок коливань, викликаних зміною прозорості речовини під час йонізації та рекомбінації гелію в підповерхневих шарах зорі, і відповідного їхнього нагрівання та охолодження.

Хвилі густини — підвищення густини зір та міжзоряної ре­човини в галактиці, яке, поширюючись зі швидкістю, що зале­жить від відстані до центра галактики, набувають спіральної форми й визначають зовнішній вигляд спіральних галактик.

Червоний гігант — зоря з відносно холодною поверхнею, але великою світністю за рахунок великого розміру; певна ста­дія еволюції зір, розширення яких викликається збільшеним виділенням енергії внаслідок зміни типу ядерних реакцій.

Чорна діра — об’єкт, радіус якого менший, ніж його граві­таційний радіус, тобто радіус, за якого друга космічна швид­кість дорівнювала б швидкості світла (кінцева стадія еволюції

масивних зір (М>(3-6)М0); надмасивні чорні діри можливі як центральні утворення в галактиках і квазарах.

Юліанський календар — календар, у якому три роки мають по 365 діб, а кожний четвертий (високосний) має 366 діб.

Ядро — внутрішня оболонка планети, що утворюється ви­діленням з мантії найбільш важких порід (металеве або силі­катно-металеве у планет земної групи та силікатне у планет-гі­гантів); внутрішня оболонка зорі, де відбуваються термоядерні реакції, що є джерелом її енергії.